Історія села...  


В степях таврийских сделать остановку

И вспомнить нам историю пора…

Т. Камыш



Не минуло й року, як ми розповіли вам історію села Шевченко Чаплинського району, Херсонської області, яке розташоване на території Шевченківської ради, але було б помилкою, не повідати про села, які теж входять до складу Шевченківської сільської ради, історія яких нерозривно пов’язана з історією села Шевченко.

Це села Маячинка та Рогачинка, майже села – близнюки .

Але на сьогоднішній день ці села на межі вимирання. Тим паче необхідно записати їхню б історію хоч зі слів очевидців, доки ще є така можливість


Географічне положення





Села Маячинка та Рогачинка входять до складу Шевченківської сільської ради ( до 1987 року до Новонаталівської сільської ради)

Вони розміщені на причорноморській низовині, яка входить до складу Східноєвропейської рівнини.

Села знаходяться в п’ятидесяти кілометрах від річки Дніпро. Поля зрошуються дніпровською водою, що поступає по Північно – Кримському каналу.

Районний центр – Чаплинка, - знаходиться на віддалі 32 км від них, до обласного центру 160 км. До сільської ради – 3 км. Відстань між селами становить 0,5 км.




Клімат



Клімат помірно – континентальний, з жарким сухим літом і м’якою зимою. Весною і влітку східні вітри часто приносять суховії. Весною та осінню інколи бувають пилові бурі. Середньорічна температура – +9,5 ; сердньорічна сума осадків – 386/ мм 0,4. Коефіцієнт зволоження 0,4. Тому вирощування сільськогосподарських культур можливе лише при умові зрошення.


Чисельність населення



по Шевченківській сільській раді

станом на 01.01.08 становить

Всього       



дворів –


чоловік –


с.Маячинка  
  12  
 21
с. Рогачинка 24

Історія виникнення



У жодному довіднику не розкрито істину виникнення цих сіл.

Але старше покоління припускає таку версію, що ці села виникли мабуть одночасно із селом Шевченко, тобто у 1926 році. Але у село Шевченко були переселені люди із Київщини, а в село Маячинка переїхали люди із села Маячка Каховського району, а в село Рогачинка – з Верхнього Рогачика.

Була у них віра в те, що колись тут, замість колючих кураїв та ковили буятимуть сади, колоситимуться пшениці, озолотить степи добірна кукурудза, дивуватимуть світ херсонські кавуни…

Тому і працювали і вдень, і вночі, доки не валилася з ніг худоба.

Тому відстань між селами не становить і кілометра, люди жили однією громадою. Сама по собі виникла необхідність згуртуватись

У 1931 році вже був організований колгосп. Першим головою колгоспу був Карпенко Павло Федорович. Колгосп називався «Маяк соціалізму». До його складу увійшли села Шевченко, Маячинка та Рогачинка.

Центральною садибою колгоспу була Маячинка, там була контора, школа, пекарня, ферма, комора та ін.

Голова колгоспу зумів урятувати – людей від голодної смерті в 1933 році, притримавши частину зерна в господарстві. 1932 рік був більш – менш урожайним і дав змогу дещо зекономити.

І жили б собі щасливо «маячинці» та «рогачинці» ( так називали вони самі себе), якби не 22 червня 1941 року…



Давним давно була війна,

Болюча, також, кожен знає.

За рідну землю боролись,

Та в травах горних погубились,

О, скільки сліз пролила мати,

Не в змозі вже рідню чекати.

«Від чого, земле, погоріла?

Де ти синів моїх поділа?»

Крізь сльози мати проказала

Й сама у чорні трави впала…



Забрала війна назавжди від своїх сімей

  Ці імена назавжди викарбували на Меморіалі вічної пам’яті у с.Шевченко :

  Васюра М.І.

Величко П.І.

Гуляєв Ф.І.

Гуляєв І.І.

Ірза Ф.С,

Ірза Х.С.

Липай Н.С.

Лелеко Ф.П.

Молчнов І.П.

Міщенко Г.І.

Лелеко І.П.

Міщенко В.Ф.

Трубаєв М.Ф.

 Харченко І.Й.

Чебукін І.Г.

Щербаков В.С.

Залишились без годувальників багатодітні сім’ї.

Надривалася сила жіноча без дужих рук, надривалося серце без доброго слова розради і поради.

Солдатські вдови… Вічна печаль і смуток. Вічний, один єдиний сон ось уже безліч літ : відкриваються двері і стоїть він молодий, дужий, красивий.

- Здрастуй, люба моя! Ну як ви тут без мене?

Затріпоче серце, озветься солодким щемом. Діждалася! І гірке розчарування…

Не прийде солдат, вічним сном спить у братській могилі.

Не дочекалася солдатська вдова Харченко Д.І. свого Івана. Пішла у вічне життя 31.01.2007 року.


Героїка повоєнних років

Відбудувалися села після війни руками вдів, юнаків та ветеранів війни : Лелеко І.П.

Лелеко В.П.

Ірза М.С.

Романко А.А.

Молдован П.С. та ін.

Найбільшою нагородою періоду відбудови було відновлене село, очищена від снарядів і бомб земля, вирощені пшениці та жита.

Та ще запам’ятовувались назавжди районні підсумки соціалістичних змагань. Проводились вони урочисто. Грала духова музика, співались народні пісні, звучали улюблені пісні у виконанні аматорів сцени.

Найпочеснішим було в 1946 р. – сфотографуватись під нашими червоними прапорами. І обов'язково, щоб портрети членів політбюро були, а Сталін – в центрі. Таке право надавалось справжнім майстрам справи, найкращим хліборобам.

Таким воно було повоєнне життя, яке зайняло гідну сторінку в історії нашої Батьківщини.


Спогади Васюри Марфи Микитівни

- Марфо Микитівно, кажуть люди, що гарне Ви життя прожили. Що найбільше запам’яталося Вам?



- Чи гарно прожила?



Ніколи на цим не замислювалася. Все часу не вистачало. Мого Михайла мобілізували через 5 днів як почалася війна, а похоронка прийшла за 5 днів до перемоги. Яке то горе – не дочектися чоловіка...Скільки страждань і мук приносить війна. Народна мудрість говорить: «Війна не народжує сина, вона сирітство гірке плодить». Отак і залишилася я з двома дітьми. Розповідали, що бачили його востаннє дуже пораненого. Вирвало шматок спини, аж легені виднілись. Перев’язали його солдати, дали води, санітара покликали і далі побігли. А потім я почала його чекати. Вже скільки років чекаю… Вже і внуків маю, а жду. І люди траплялись, а одружуватись вдруге не відважилась.

Діток залишала вдома, а сама йшла на роботу. Війна не лише по людських думках пройшлась, а й по землі. Осиротілі поля просили допомоги. Працювали вдень і вночі. Не було слова "не буду, не хочу, не можу”. Було лише одне – "треба”. Це розуміли і дорослі, і діти. Знали, що мене цілий день не буде. Коли йшла на роботу, лише зголоднілими оченятами дивились. Залишала їжу на день, а сама – в поле. Іноді в бур’янах ,поснулих вечором знаходила.



Мир на землі

Пройдуть роки , а може і століття,

І злих людей не буде на землі.

А добрі люди, щирі і привітні,

Відтоді вічно житимуть на ній.

Всі стануть разом, як брати і сестри,

Теплом сердець зігріється земля.

Настане день, коли неначе вперше

Хлібами щастя вкриються поля.

І більше вже не буде стону й плачу.

Сади зелені квітом зацвітуть.

Народи стануть рідними навіки,

До щастя й миру всі вони пройдуть.
Т.Тихомирова


Відбудувалися села після війни. Життя ввійшло у своє русло.

Працювали дружно у колгоспі «Таврія» (назва змінена після війни). Радість і горе ділили на всіх порівну. Виростали діти війни… Одружувались, виховували своїх дітей. Підростало молоде покоління. Навчалися у містах і знову поверталися до рідних домівок до рідної землі.



Де згода у сімействі,

Де мир і тишина:

Щасливі там люди,

Блаженна сторона


І.Котляревський




Життя вирувало… Тепер уже ніхто не пам’ятає за яких обставин і коли було перенесено у село Шевченко контору колгоспу та школу.
У 1984 році із села Рогачинка було переведено молочно-товарну ферму, автогараж та центральну ремонтну майстерню, залишивши в Рогачинці лише тракторну бригаду № 2, а в Маячинці – свино-товарну та птахоферми.

Після підтоплення дворів у 1985 році жителі села Рогачинка одне за одним стали залишати свої домівки і переїзджати до сусіднього Каховського району.

У 1991 році було закрито сільський клуб та магазин у Маячинці, але жителі не збиралися кидати рідних домівок. Хоч молоде покоління не поверталося більше в село, але люди старшого та середнього покоління продовжували працювати у колгоспі: чоловіки у механізованій ланці в с.Рогачинка, а жінки на свинофермі (птахоферма на той час уже не працювала).

Та ось у 2000 році КСП «Таврія» (колишній колгосп) було реформовано у сільськогосподарсько-виробничий кооператив «Таврія».

За рішенням ради засновників СВК «Таврія» у 2004 році тракторну бригаду №2 та свиноферму було переведено в с.Шевченко, ось тоді маячинці задумались над своїм подальшим життям. Майже всі вони уже досягли пенсійного віку, тому одне за одним стали залишати рідні оселі та перебиратись до своїх дітей.

На сьогоднішній день їх залишилось в Маячинці зовсім мало, але дякуємо їм за те, що село ще називається селом.

В с.Рогачинка залишилося лише дві сім’ї: Ващенко та Щербакових.

Вони вже придбали собі будинки в с.Шевченко, але ніяк не можуть зважитись залишити рідні оселі…

…Спішимо і будем поспішати 

У тривозі на жадану мить,

До гнізда дитинства – в рідну хату,

Що у Всесвіт вікнами зорить..
.




Маячинська восьмирічна школа.


Весна

в с.Рогачинка, 1982рік


Відпрацювавши день на тракторі, Т.А.Щербакова поспішала 

до свого двору, де всі з нетерпінням чекали на господиню.

1984 рік, с.Рогачинка


Родина Щербакових, с.Рогачинка


Зліва направо:

1.Лівіцький В.С.- бригадир механізованої ланки с.Рогачинка

2.Величко Л.В.- головний агроном колгоспу «Таврія»

3.Карасевич П.М.- водій

5.Карасевич О.І.- зав.свинофермою (с.Маячинка)


Польова бригада 70-ті роки


Найсмачніший хліб завжди пекли у Маячинці


Кращі свинарки: Гуляєва, Молдован, Мартинова,

Добруські, Філімонова, Сахневич, Лелеко

Механізована ланка с.Рогачинка ,1980 рік.



Задзвенить у полі колос.

Буде сила в нім жива

Подадуть свій дужий голос

зернозоряні жнива.

Буде в них ясна оздоба,

будуть добрі в них путі.

Головне ж бо в хлібороба

серце й руки золоті.

М Винокуров

Словно свечи,звезды в небе тают,

красота всегда неповторимая.

Женщин некрасивых не бывает,

каждая по своему красивая.




Рідні далі, туманні світанки

Тихий сум ваш, непишну красу,

Я у серці своїм до останку,

До кінця своїх днів донесу

Династія хлібороба. Лелеко І.П. з дітьми та онуками

ДАЛІ БУДЕ.......